Iнструмент, який чують усі

Гра на більшості перкусійних інструментів передбачає серйозні навички звуковидобування. Джембе — найпростіший інструмент, який може опанувати навіть дошкільник. Організуйте з дітьми щось на кшталт популярного на Заході Drum Circle — барабанного кола — й побачите, що заохотили їх прислухатися до світу з більшим позитивом. Методика працює навіть із дітьми, що чують звуки інакше або не чують їх узагалі

Педагог завжди має бачити можливості. Основна мета в роботі з дітьми — зацікавити, а також допомогти їм навчитися, уникнути напруження, що традиційно є в тандемі «педагог-учень». Підштовхнуло зрозуміти це навчання у Артура Халла (Arthur Hull) — автора ідеї барабанного кола. Сенс барабанного кола в тому, що кожен, незалежно від того, чи грав раніше на ударних інструментах, чи ні, сідає й грає — те, що чує і що може.

Ведучий барабанного кола не є тренером чи педагогом у звичайному розумінні. Його називають фасілітатор, від англійського to facilitatе — спрощувати. Він створює умови й фізичну та психологічну атмосферу: учасники відчувають, що їм грати просто.

Фасілітатора можна назвати звичнішим для нас словом — диригент.

Основа барабанного кола — це ефект спів-настроювання (грати разом, слухаючи колег) і поліритмія. Остання є складною для нашого «вуха», яке налаштоване більше на мелодику, ніж на складний ритм. Головна роль ритму притаманна африканській, латиноамериканській музичним культурам. Завдання фасілітатора — попри всі труднощі, робити гру цікавою.

Відчуття ритму й слуху є в усіх, але дехто немов «затиснутий» і має розслабитися. Раджу педагогам йти до ритміки через «тіло» — через механіку й моторику, тоді все вдаватиметься гармонійно.

Формат кола допомагає створити максимальний контакт учасників. І тут важливіший процес, а не результат: що і як людина робить, а не для чого. Тобто мета — процес і, відповідно, самовідчуття «на виході».

Гра — найпрогресивніший спосіб навчання

Традиційно в дитячих садках використовують маракаси, як простий і зручний інструмент для опанування дітьми. Але маракаси лише на перший погляд — простий інструмент: новачок створює ними більше шуму, ніж організованого ритму.

Я рекомендую використовувати джембе. Насамперед посадка за інструментом є зручною: сідаємо на стілець, кладемо руки на коліна, а між колінами — джембе. Все, грати зручно.

Джембе — західноафриканський барабан. Функції: і соло, і акомпанемент. Виготовляють джембе з суцільного шматка деревини, форма інструмента — кубок із відкритим вузьким низом і широким верхом, на який натягують мембрану зі шкіри. Грають на джембе двома руками. Техніка гри передбачає застосування трьох основних тонів — це низький удар, високий і шльопок.

Основний мій підхід у роботі з дітьми — допомагати їм грати, створити умови, щоб вони пограли разом, так само, як і в барабанному колі. Спершу ми граємо «шум», «голосніше-тихіше», потім пробуємо різні ритмічні фігури. При цьому мою функцію як фасілітатора визначають два слова: «цікаво» й «легко». Я допомагаю дітям відчути ритм і навчитися самим вигадувати власні ритми. Саме такий підхід — гра з дітьми, а не чітке дотримання плану заняття, — найцікавіший і найцінніший досвід.

Гра «Луна»

Ви граєте, дитина або група повторює. Грайте прості ритмічні малюнки. А потім запросіть когось із дітей вийти вперед і зіграти в гру «Луна».

Ця гра — хороший спосіб «зібрати» групу, якщо увага дітей розосереджена. Коли всі переповнені емоціями й потрібно закликати до персональної відповідальності, поставте завдання повторювати ритм за вами. Зазвичай завжди є активна дитина, яка хоче спробувати першою, а за нею — й інші. Так групу легше організувати.

«Особливі» діти — особливе звучання

У співпраці з волонтерською організацією «Соціальна гармонія» я взяв участь у проекті «Барабанограй» для дітей у будинку-інтернаті в місті Біла Церква. Раніше вже мав подібний досвід і знаю, що діти, яких виховують без батьків, особливі. Що ж до дітей з вадами слуху, з діагнозом ДЦП чи дітей-аутистів — у кожному напрямку свої нюанси співпраці.

Як організувати музичні заняття з дітьми, які чують цей світ інакше або не чують взагалі? На початку занять із гри на джембе зазвичай я спонукаю дітей слухати одне одного. У групі були різні діти — і такі, хто зовсім не чує, і ті, хто чує частково, і діти зі звичайним слухом. Практикували найпростіші ритмічні малюнки: зрозумілі й водночас такі, з яких можна скласти елементарну ритмічну композицію.

  1. Діти чергують удари правою й лівою руками в центр джембе — «басові» чверті.
  2. Правою рукою стало грають «басові» чверті, як у першій вправі, а лівою додають слабкі вісімки «верхнім» тоном — створюють ритмічні малюнки.

Двох вправ уже достатньо, щоб побудувати декілька занять. Діти, які ліпше відчували ритм вже на початку, далі самі могли імпровізувати на тлі цих простих рухів. Загалом діти радісно, з усмішкою виконували ці вправи, разом вчилися слухати й чути одне одного, навіть якщо фізично не чують.

Словами складно переповісти взаємодію дітей. Хтось говорив, що чув вібрацію, хтось — частково чув звучання, хтось орієнтувався лише на те, що бачить, і повторював рухи. Головне — в результаті діти грали й творили разом. Важливо забезпечити їм при цьому максимально комфортні умови. Дітям, яким складніше грати, треба приділяти більше уваги, а тим, кому вдається краще, показувати, що бачите їхній успіх і те, що вони справляються.

Ідіть до дітей і діти навчать вас проводити програми.

Артур Халл

 Ритмотерапія в співіснуванні

Система освіти, яка містить план і поступальний хід за всіма його пунктами, на мій погляд, безнадійно застаріла. Вона має право на існування, але педагоги зобов’язані чітко усвідомлювати, що ми живемо в ХХІ столітті й пріоритети освіти нині абсолютно інші.

Музичний педагог вчить дитину виконувати музику для чогось — щоб опанувати навички гри на інструменті, щоб стати музикантом, культурною особистістю. Але сьогодні музичний педагог може ще й виконувати функцію музичного терапевта. Що це означає? За допомогою музики й гри в колективі треба прагнути прищепити дітям відчуття співтовариства, важливості власної думки, думки іншого та спільного результату.

Педагог вчить робити щось для себе, для когось і для чогось спільного.

Я навчаю дітей принципам взаєморозуміння за допомогою барабанного кола. Діти приходять на заняття й відволікаються від життєвих проблем, забувають про негаразди зі здоров’ям, тут і зараз відчувають комфорт, затишок і зацікавленість. Це найголовніший результат для мене, коли діти йдуть із заняття з усмішкою та вдячністю — мені та одне одному за час, який ми провели разом.

Три лайфхаки:

  1. Гра — найбільш природний і найпрогресивніший спосіб навчання, як дітей, так і дорослих: різниці немає, бо грати люблять всі.
  2. Щоб барабанщик навчився добре грати, спочатку він має довго тренуватися вистукувати кожен наступний звук екстремально повільно й розкуто. При цьому важливо зберігати ритміку. Спрацьовує правило: що повільніше, то швидше.
  3. Розкажіть дітям про коннакол. Це так званий ритмічний спів або вокальна перкусія, що бере витоки в Індії. Традиція такого музикування поки що не розвинена в Україні. Але дітям цікаво буде послухати віртуозів-виконавців у запису та спробувати самим відтворити найпростіші ритмічні формули голосом.

Денис ДАВИДЮК, барабанщик, фасілітатор Drum Circle, Київ

№ 7 ЛИПЕНЬ 2018

Запись опубликована в рубрике Блог. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Комментарии запрещены.